Suchergebnisse

At the beginning of 2020, humanity was faced with an unprecedented threat – the massive spread of extremely virulent coronavirus disease with the international designation "COVID-19". The World Health Organization quickly recognized the epidemiological situation as a pandemic. Although a pandemic was contemplated by almost every country, not one of them was ready for it. Almost the only means of counteraction was to reduce the transit movements of people and goods, which immediately led to an economic decline. Therefore, there is a question of anticipating the possible consequences of the impact of a pandemic on changing key conditions of security environment. Such a prediction can be tried to be formed on the basis of a comparative analysis of the current situation with a hypothetical situation, which was analyzed by the Rockefeller Foundation back in 2010. The Fund considered four scenarios obtained by combining two critical uncertainties: the level of political and economic integration and the ability of society for adaptation. As a result of a comparative analysis, it was established that the current situation has the greatest number of similar elements with the scenario of total blocking, which involves strengthening the powers of governments, increasing restrictions on people, controlling them, and increasing attention to security issues. The projection of this scenario on the security environment allows us to conclude that in the future we can expect the US, China, the Russian Federation and the EU to retain their ability to influence international relations, to build their own zones of influence, to increase the powers' attention to economic growth, and also to slightly reduce the number and intensity of military conflicts. ; В начале 2020 года человечество столкнулось с невиданной раньше угрозой – массовым распространением крайне вирулентной коронавирусной болезни с международным обозначением "КОВІД-19". Всемирная организация здравоохранения очень быстро признала эпидемиологическую ситуацию пандемией. Хотя возможность пандемии предусматривалась практически каждой страной, ни одна из них не оказалась готовою к ней. Практически единственным средством противодействия стало сокращение транзитных перемещений людей и грузов, что сразу же привело к экономическому падению. Поэтому возникает вопрос о предвидении возможных последствий влияния пандемии на изменение ключевых условий среды безопасности. Такое предвидение можно попытаться сформировать на основе компаративного анализу текущей ситуации с гипотетической ситуацией, которая была проанализирована Фондом Рокфеллеров еще в 2010 году. Тогда Фонд рассматривал четыре сценария, полученных путем комбинирования двух критических неопределенностей: уровня политико-экономической интеграции и способности общества к адаптации. В результате компаративного анализа установлено, что текущая ситуация имеет наибольшее количество сходных элементов со сценарием тотальной блокировки, который предусматривает усиление полномочий правительств, усиление ограничений для людей, контроля над ними, повышение внимания к вопросам безопасности. Проекция этого сценария на среду безопасности позволяет сделать вывод, что в будущем можно ожидать сохранение США, Китая, РФ и ЕС способности влиять на международные отношение, выстраивание ими собственных зон влияния, повышение внимания держав к экономическому росту, а также некоторое уменьшение количества и интенсивности военных конфликтов. ; На початку 2020 року людство зіштовхнулося з небаченою раніше загрозою – масовим поширенням вкрай вірулентної коронавірусної хвороби з міжнародним позначенням "КОВІД-19". Всесвітня організація з охорони здоров'я дуже швидко визнала епідеміологічну ситуацію пандемією. Хоча можливість пандемії передбачалась майже кожною країною, жодна з них виявилась неготовою до неї. Майже єдиним засобом протидії стало скорочення транзитних переміщень людей та вантажів, що одразу ж призвело до економічного падіння. Тому виникає питання про передбачення можливих наслідків впливу пандемії на зміну ключових умов безпекового середовища. Таке передбачення є можливим зробити на основі компаративного аналізу поточної ситуації з гіпотетичною ситуацією, яка була проаналізована Фондом Рокфеллерів ще у 2010 році. Тоді Фонд розглядав чотири сценарії, отриманих шляхом комбінування двох критичних невизначеностей: рівня політико-економічної інтеграції і спроможності суспільства до адаптації. В результаті компаративного аналізу встановлено, що поточна ситуація має найбільшу кількість схожих елементів зі сценарієм тотального блокування, який передбачає набуття урядами більших повноважень, посилення обмежень для людей, контролю над ними, підвищення уваги до питань безпеки. Проекція цього сценарію на безпекове середовище дозволяє зробити висновок, що у майбутньому можна очікувати залишення США, Китаю, РФ і ЄС рушійними силами у міжнародних відносинах, вибудовування ними власних зон впливу, зростання уваги держав до економічного зростання, а також певне зменшення кількості та інтенсивності воєнних конфліктів.

At the beginning of 2020, humanity was faced with an unprecedented threat – the massive spread of extremely virulent coronavirus disease with the international designation "COVID-19". The World Health Organization quickly recognized the epidemiological situation as a pandemic. Although a pandemic was contemplated by almost every country, not one of them was ready for it. Almost the only means of counteraction was to reduce the transit movements of people and goods, which immediately led to an economic decline. Therefore, there is a question of anticipating the possible consequences of the impact of a pandemic on changing key conditions of security environment. Such a prediction can be tried to be formed on the basis of a comparative analysis of the current situation with a hypothetical situation, which was analyzed by the Rockefeller Foundation back in 2010. The Fund considered four scenarios obtained by combining two critical uncertainties: the level of political and economic integration and the ability of society for adaptation. As a result of a comparative analysis, it was established that the current situation has the greatest number of similar elements with the scenario of total blocking, which involves strengthening the powers of governments, increasing restrictions on people, controlling them, and increasing attention to security issues. The projection of this scenario on the security environment allows us to conclude that in the future we can expect the US, China, the Russian Federation and the EU to retain their ability to influence international relations, to build their own zones of influence, to increase the powers' attention to economic growth, and also to slightly reduce the number and intensity of military conflicts. ; В начале 2020 года человечество столкнулось с невиданной раньше угрозой – массовым распространением крайне вирулентной коронавирусной болезни с международным обозначением "КОВІД-19". Всемирная организация здравоохранения очень быстро признала эпидемиологическую ситуацию пандемией. Хотя возможность пандемии предусматривалась практически каждой страной, ни одна из них не оказалась готовою к ней. Практически единственным средством противодействия стало сокращение транзитных перемещений людей и грузов, что сразу же привело к экономическому падению. Поэтому возникает вопрос о предвидении возможных последствий влияния пандемии на изменение ключевых условий среды безопасности. Такое предвидение можно попытаться сформировать на основе компаративного анализу текущей ситуации с гипотетической ситуацией, которая была проанализирована Фондом Рокфеллеров еще в 2010 году. Тогда Фонд рассматривал четыре сценария, полученных путем комбинирования двух критических неопределенностей: уровня политико-экономической интеграции и способности общества к адаптации. В результате компаративного анализа установлено, что текущая ситуация имеет наибольшее количество сходных элементов со сценарием тотальной блокировки, который предусматривает усиление полномочий правительств, усиление ограничений для людей, контроля над ними, повышение внимания к вопросам безопасности. Проекция этого сценария на среду безопасности позволяет сделать вывод, что в будущем можно ожидать сохранение США, Китая, РФ и ЕС способности влиять на международные отношение, выстраивание ими собственных зон влияния, повышение внимания держав к экономическому росту, а также некоторое уменьшение количества и интенсивности военных конфликтов. ; На початку 2020 року людство зіштовхнулося з небаченою раніше загрозою – масовим поширенням вкрай вірулентної коронавірусної хвороби з міжнародним позначенням "КОВІД-19". Всесвітня організація з охорони здоров'я дуже швидко визнала епідеміологічну ситуацію пандемією. Хоча можливість пандемії передбачалась майже кожною країною, жодна з них виявилась неготовою до неї. Майже єдиним засобом протидії стало скорочення транзитних переміщень людей та вантажів, що одразу ж призвело до економічного падіння. Тому виникає питання про передбачення можливих наслідків впливу пандемії на зміну ключових умов безпекового середовища. Таке передбачення є можливим зробити на основі компаративного аналізу поточної ситуації з гіпотетичною ситуацією, яка була проаналізована Фондом Рокфеллерів ще у 2010 році. Тоді Фонд розглядав чотири сценарії, отриманих шляхом комбінування двох критичних невизначеностей: рівня політико-економічної інтеграції і спроможності суспільства до адаптації. В результаті компаративного аналізу встановлено, що поточна ситуація має найбільшу кількість схожих елементів зі сценарієм тотального блокування, який передбачає набуття урядами більших повноважень, посилення обмежень для людей, контролю над ними, підвищення уваги до питань безпеки. Проекція цього сценарію на безпекове середовище дозволяє зробити висновок, що у майбутньому можна очікувати залишення США, Китаю, РФ і ЄС рушійними силами у міжнародних відносинах, вибудовування ними власних зон впливу, зростання уваги держав до економічного зростання, а також певне зменшення кількості та інтенсивності воєнних конфліктів.

In the late XX - early XXI centuries, globalization and the information technology revolution became integrators of the classical and new forms, means, methods and technologies of war. Hybrid Warfare has become widespread, associated with an increase in the number of subjects, their various combinations, conducting several phases of the conflict at the same time, changes in the ratio of military and non-military means of achieving political goals.Based on the analysis of the military aspects, it is reasonable to supplement the scenarios of countering a hybrid war with a multidisciplinary integrated operation of military and non-military forces and means.The central aspect of hybrid warfare remains armed struggle. Other aspects aimed at ensuring armed struggle and together form a complex hybrid system.The scenarios of counteraction to a hybrid war, as a multidimensional conflict, do not provide for the application of primary and auxiliary strikes against the enemy, but are based on the consideration of external and internal factors, features and compliance with the counter-performance indicators.External factors include counteraction to: regular armed forces, irregular units, covert violent acts, socio-political subversive actions, organization of political coups, covert violent actions; attempts to establish strategic control over the state security system.Internal factors include: the pursuit by the state of an independent foreign policy aimed at protecting sovereignty and national interests; the presence on the territory of the state of valuable natural resources.The features of the military aspects of hybrid warfare scenarios include: a linear sequence of stages of implementation is transformed into non-linear; depreciation of resources possessed by the subject of confrontation due to the loss of political, military, economic information and legal qualities of these resources; full-spectrum operations are complemented by multidisciplinary integrated operations of military and non-military forces and assets, which include military covert measures.The success of countering hybrid warfare in the military sphere depends on the effectiveness of a particular scenario. A significant contribution to the effectiveness of counteraction scenarios is made by the actions of special operations forces and international military assistance. ; В конце XX - начале XXI веков глобализация и информационно-технологическая революция стали интеграторами классических и новых форм, средств, методов и технологий войны. Получили распространение гибридные войны (Hybrid Warfare), связанные с увеличением количества субъектов, их различными комбинациями, проведением нескольких фаз конфликта одновременно, изменениями в соотношении военных и невоенных средств достижения политических целей.На основе анализа особенностей военных аспектов обоснованно дополнение сценариев противодействия гибридной войне многопрофильной интегрированной операцией военных и невоенных сил и средств.Центральным аспектом гибридной войны остается вооруженная борьба. Другие аспекты, направленные на обеспечение вооруженной борьбы и вместе образуют сложную гибридную систему.Сценарии противодействия гибридной войне, как многомерному конфликту, не предусматривают нанесение основного и вспомогательных ударов по противнику, а строятся на учете внешних и внутренних факторов, особенностей и соответствия показателям результативности противодействия.К внешним факторам относятся обеспечение противодействия: регулярным вооруженным силам, иррегулярным подразделениям, скрытым насильственным действиям, общественно-политическим подрывным акциям, организации политических переворотов, скрытых насильственных действий; попыткам установления стратегического контроля над системой обеспечения государственной безопасности.К внутренним факторам относятся: проведение государством независимой внешней политики, направленной на защиту суверенитета и национальных интересов; наличие на территории государства ценных природных ресурсов.К особенностям военных аспектов сценариев противодействия гибридной войны относятся: линейная последовательность этапов реализации трансформируется в нелинейную; обесценивание ресурсов, которыми обладает субъект противоборства из-за потери политических, военных, экономических информационных и правовых качеств этих ресурсов; операции полного спектра дополняются многопрофильными интегрированными операциями военных и невоенных сил и средств, которые включают военные меры скрытого характера.Успех противодействия гибридной войне в военной сфере зависит от результативности определенного сценария. Значительный вклад в результативность сценариев противодействия вносят действия сил специальных операций и международная военная помощь. ; Наприкінці XX – початку XXI століття глобалізація та інформаційно-технологічна революція стали інтеграторами класичних і нових форм, засобів, методів і технологій війни. Набули поширення гібридні війни (Hybrid Warfare), які пов'язані із збільшенням кількості суб'єктів, їх різними комбінаціями, проведенням декількох фаз конфлікту одночасно, змінами у співвідношенні воєнних і невоєнних засобів досягнення політичних цілей.На основі аналізу особливостей воєнних аспектів обґрунтовано доповнення сценаріїв протидії гібридній війні багатопрофільною інтегрованою операцією військових і невійськових сил та засобів.Центральним аспектом гібридної війни залишається збройна боротьба. Інші аспекти направлені на забезпечення збройної боротьби і разом утворюють складну гібридну систему.Сценарії протидії гібридній війні, як багатовимірному конфлікту, не передбачають нанесення основного та допоміжних ударів по противнику, а будуються на врахуванні зовнішніх і внутрішніх факторів, особливостей та відповідності показникам результативності протидії.До зовнішніх факторів належать забезпечення протидії: регулярним збройним силам, іррегулярним підрозділам, прихованим насильницьким діям, суспільно-політичним підривним акціям, організації політичних переворотів, прихованих насильницьких дій; спробам встановлення стратегічного контролю над системою забезпечення державної безпеки.До внутрішніх факторів належать: проведення державою незалежної зовнішньої політики, спрямованої на захист суверенітету і національних інтересів; наявність на території держави цінних природних ресурсів.До особливостей воєнних аспектів сценаріїв протидії гібридній війни належать: лінійна послідовність етапів реалізації трансформується в нелінійну; знецінення ресурсів, які має суб'єкт протиборства, через втрати політичної, воєнної, економічної інформаційної і правової якості цих ресурсів; операції повного спектру доповнюються багатопрофільними інтегрованими операціями військових і невійськових сил та засобів, які включають військові заходи прихованого характеруУспіх протидії гібридній війні у військовій сфері залежить від результативності визначеного сценарію. Значний вклад у результативність сценаріїв протидії вносять дії сил спеціальних операцій та міжнародна воєнна допомога.

In the late XX - early XXI centuries, globalization and the information technology revolution became integrators of the classical and new forms, means, methods and technologies of war. Hybrid Warfare has become widespread, associated with an increase in the number of subjects, their various combinations, conducting several phases of the conflict at the same time, changes in the ratio of military and non-military means of achieving political goals.Based on the analysis of the military aspects, it is reasonable to supplement the scenarios of countering a hybrid war with a multidisciplinary integrated operation of military and non-military forces and means.The central aspect of hybrid warfare remains armed struggle. Other aspects aimed at ensuring armed struggle and together form a complex hybrid system.The scenarios of counteraction to a hybrid war, as a multidimensional conflict, do not provide for the application of primary and auxiliary strikes against the enemy, but are based on the consideration of external and internal factors, features and compliance with the counter-performance indicators.External factors include counteraction to: regular armed forces, irregular units, covert violent acts, socio-political subversive actions, organization of political coups, covert violent actions; attempts to establish strategic control over the state security system.Internal factors include: the pursuit by the state of an independent foreign policy aimed at protecting sovereignty and national interests; the presence on the territory of the state of valuable natural resources.The features of the military aspects of hybrid warfare scenarios include: a linear sequence of stages of implementation is transformed into non-linear; depreciation of resources possessed by the subject of confrontation due to the loss of political, military, economic information and legal qualities of these resources; full-spectrum operations are complemented by multidisciplinary integrated operations of military and non-military forces and assets, which include military covert measures.The success of countering hybrid warfare in the military sphere depends on the effectiveness of a particular scenario. A significant contribution to the effectiveness of counteraction scenarios is made by the actions of special operations forces and international military assistance. ; В конце XX - начале XXI веков глобализация и информационно-технологическая революция стали интеграторами классических и новых форм, средств, методов и технологий войны. Получили распространение гибридные войны (Hybrid Warfare), связанные с увеличением количества субъектов, их различными комбинациями, проведением нескольких фаз конфликта одновременно, изменениями в соотношении военных и невоенных средств достижения политических целей.На основе анализа особенностей военных аспектов обоснованно дополнение сценариев противодействия гибридной войне многопрофильной интегрированной операцией военных и невоенных сил и средств.Центральным аспектом гибридной войны остается вооруженная борьба. Другие аспекты, направленные на обеспечение вооруженной борьбы и вместе образуют сложную гибридную систему.Сценарии противодействия гибридной войне, как многомерному конфликту, не предусматривают нанесение основного и вспомогательных ударов по противнику, а строятся на учете внешних и внутренних факторов, особенностей и соответствия показателям результативности противодействия.К внешним факторам относятся обеспечение противодействия: регулярным вооруженным силам, иррегулярным подразделениям, скрытым насильственным действиям, общественно-политическим подрывным акциям, организации политических переворотов, скрытых насильственных действий; попыткам установления стратегического контроля над системой обеспечения государственной безопасности.К внутренним факторам относятся: проведение государством независимой внешней политики, направленной на защиту суверенитета и национальных интересов; наличие на территории государства ценных природных ресурсов.К особенностям военных аспектов сценариев противодействия гибридной войны относятся: линейная последовательность этапов реализации трансформируется в нелинейную; обесценивание ресурсов, которыми обладает субъект противоборства из-за потери политических, военных, экономических информационных и правовых качеств этих ресурсов; операции полного спектра дополняются многопрофильными интегрированными операциями военных и невоенных сил и средств, которые включают военные меры скрытого характера.Успех противодействия гибридной войне в военной сфере зависит от результативности определенного сценария. Значительный вклад в результативность сценариев противодействия вносят действия сил специальных операций и международная военная помощь. ; Наприкінці XX – початку XXI століття глобалізація та інформаційно-технологічна революція стали інтеграторами класичних і нових форм, засобів, методів і технологій війни. Набули поширення гібридні війни (Hybrid Warfare), які пов'язані із збільшенням кількості суб'єктів, їх різними комбінаціями, проведенням декількох фаз конфлікту одночасно, змінами у співвідношенні воєнних і невоєнних засобів досягнення політичних цілей.На основі аналізу особливостей воєнних аспектів обґрунтовано доповнення сценаріїв протидії гібридній війні багатопрофільною інтегрованою операцією військових і невійськових сил та засобів.Центральним аспектом гібридної війни залишається збройна боротьба. Інші аспекти направлені на забезпечення збройної боротьби і разом утворюють складну гібридну систему.Сценарії протидії гібридній війні, як багатовимірному конфлікту, не передбачають нанесення основного та допоміжних ударів по противнику, а будуються на врахуванні зовнішніх і внутрішніх факторів, особливостей та відповідності показникам результативності протидії.До зовнішніх факторів належать забезпечення протидії: регулярним збройним силам, іррегулярним підрозділам, прихованим насильницьким діям, суспільно-політичним підривним акціям, організації політичних переворотів, прихованих насильницьких дій; спробам встановлення стратегічного контролю над системою забезпечення державної безпеки.До внутрішніх факторів належать: проведення державою незалежної зовнішньої політики, спрямованої на захист суверенітету і національних інтересів; наявність на території держави цінних природних ресурсів.До особливостей воєнних аспектів сценаріїв протидії гібридній війни належать: лінійна послідовність етапів реалізації трансформується в нелінійну; знецінення ресурсів, які має суб'єкт протиборства, через втрати політичної, воєнної, економічної інформаційної і правової якості цих ресурсів; операції повного спектру доповнюються багатопрофільними інтегрованими операціями військових і невійськових сил та засобів, які включають військові заходи прихованого характеруУспіх протидії гібридній війні у військовій сфері залежить від результативності визначеного сценарію. Значний вклад у результативність сценаріїв протидії вносять дії сил спеціальних операцій та міжнародна воєнна допомога.

Постановка проблеми. Залишаються невирішеними ряд міжнародно-правових питань щодо розгортання миротворчої операції на сході України: легітимізація миротворчої операції, комплектування миротворчого контингенту.Для ООН прийнятним є розміщення миротворчих сил на міжнародно-визнаному кордоні України і РФ. Це дозволить припинити підтримку сепаратистів з російської території. Позиція РФ полягає в розділі конфліктуючих сторін за фактичною лінії зіткнення. Це означає, що потенційні миротворці, якщо будуть спрямовані в зону конфлікту, з'являться в глибині української території. Їх присутність матиме "заморожуючу" функцію і не дозволить Збройним Силам України проводити заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, повернення контролю над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях.Існує два основних типи операцій ООН:- peacekeeping вимагає документованої згоди сторін конфлікту, може бути проведена регіональними організаціями, у взаємодії з ООН або самостійно; при цьому мандат ООН є бажаним, але його може і не бути;- peace enforcement вимагає наявності мандата СБ ООН, проте не вимагає згоди сторін конфлікту.Інша група проблем пов'язана з виділенням миротворчих контингентів. Регіон, який перейшов під контроль окупаційної адміністрації, оголошений "районом здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях". Це виключає ООН з числа потенційних регуляторів, або вимагає використання замість контингентів ООН, підрозділів регіональних організацій. Власне, в даному регіоні таких боєздатних контингентів всього три: Сили реагування НАТО, оперативно-тактичні з'єднання Євросоюзу (CJTF), Колективні миротворчі сили ОДКБ.Висновки. Таким чином, для вирішення конкретних завдань в контексті конфлікту на Сході України не підійде звичайна миротворча операція або політична місія ООН, а потрібно саме створення індивідуального партнерства сил різних організацій і, можливо, окремих держав. Таке партнерство може включати політико-дипломатичну місію ООН і ОБСЄ, а у встановленні гарантованого поділу і насильницького розведення важких озброєнь сторін буде спиратися на компоненти різнотипних сил кризового реагування НАТО, ЄС і ОДКБ. Така комбінація силових компонентів має сенс тільки в разі повної імплементації мінських домовленостей. ; Постановка проблемы. Остаются нерешенными ряд международно-правовых вопросов по развертыванию миротворческой операции на востоке Украины: легитимизация миротворческой операции, комплектование миротворческого контингента.Для ООН приемлемым является размещение миротворческих сил на международно-признанной границе Украины и РФ. Это позволит прекратить поддержку сепаратистов с российской территории. Позиция РФ состоит в разделе конфликтующих сторон по фактической линии соприкосновения. Это означает, что потенциальные миротворцы, если будут направлены в зону конфликта, появятся в глубине украинской территории. Их присутствие будет иметь "замораживающую" функцию и не позволит Вооруженным Силам Украины проводить мероприятия по обеспечению национальной безопасности и обороны, возвращению контроля над временно оккупированными территориями в Донецкой и Луганской областях.Существует два основных типа операций ООН:peacekeeping ‑ требует документированной согласия сторон конфликта, может быть проведена региональными организациями, во взаимодействии с ООН или самостоятельно; при этом мандат ООН является желательным, но его может и не быть;peace enforcement ‑ требует наличия мандата СБ ООН, однако не требует согласия сторон конфликта.Другая группа проблем связана с выделением миротворческих контингентов. Регион, который перешел под контроль оккупационной администрации, объявлен "районом осуществления мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях". Это исключает ООН из числа потенциальных регуляторов, или требует использования вместо контингентов ООН, подразделений региональных организаций ‑ собственно, в данном регионе таких боеспособных контингентов всего три: Силы реагирования НАТО, оперативно-тактические соединения Евросоюза (CJTF), Коллективные миротворческие силы ОДКБ.Выводы. Таким образом, для решения конкретных задач в контексте конфликта на Востоке Украины не подойдет обычная миротворческая операция или политическая миссия ООН, а нужно именно создание индивидуального партнерства сил различных организаций и, возможно, отдельных государств. Такое партнерство может включать политико-дипломатическую миссию ООН и ОБСЕ, а в установлении гарантированного разделения и насильственного разведения тяжелых вооружений сторон будет опираться на компоненты разнотипных сил кризисного реагирования НАТО, ЕС и ОДКБ. Такая комбинация силовых компонентов имеет смысл только в случае полной имплементации минских договоренностей. ; Formulation of the problem. A number of international legal issues on the deployment of a peacekeeping operation in the east ofUkraine remain unresolved: who and on what line the peacekeeping contingent should share, the legitimization of the peacekeeping operation, the manning of the peacekeeping contingent.Presenting main material. It is acceptable for the United Nations to deploy peacekeeping forces on the internationally recognized border ofUkraine and theRussian Federation. This will stop the support of the separatists from the Russian territory. The position of the RF consists in the division of the conflicting sides according to the actual line of contact. This means that potential peacekeepers, if sent to the conflict zone, will appear in the depth of Ukrainian territory. Their presence will have a "freezing" function and will not allow the Armed Forces of Ukraine to carry out measures to ensure national security and defense, the return of control over temporarily occupied territories in theDonetsk and Lugansk regions.There are two main types of UN operations:- peacekeeping - requires the documented consent of the parties to the conflict, can be carried out by regional organizations, in cooperation with the UN or independently; the UN mandate is desirable, but it may not be;- peace enforcement - requires the existence of a UN Security Council mandate, but does not require the consent of the parties to the conflict.Another group of problems relates to the allocation of peacekeeping contingents. The region, which came under the control of the occupation administration, was declared "the area of implementation of measures to ensure national security and defense, repelling and deterring the armed aggression of theRussian FederationinDonetskand Lugansk regions." This excludes the UN from among the potential regulators, or requires the use of regional organizations instead of UN contingents, in fact, there are only three combat-capable contingents in this region: the NATO Response Force, the European Union Operational and Tactical Union (CJTF), the CSTO Collective Peacekeeping Forces.Conclusions. Thus, for the solution of specific tasks in the context of the conflict in the East of Ukraine, the usual peacekeeping operation or UN political mission is not suitable, but it is precisely the creation of an individual partnership of the forces of various organizations and, possibly, individual states. Such a partnership can include a political and diplomatic mission of the UN and the OSCE, and will rely on the components of the NATO, EU and CSTO crisis response forces to establish the guaranteed separation and violent development of the heavy weapons of the parties. Such a combination of power components makes sense only in the case of full implementation of Minsk agreements.

Постановка проблеми. Залишаються невирішеними ряд міжнародно-правових питань щодо розгортання миротворчої операції на сході України: легітимізація миротворчої операції, комплектування миротворчого контингенту.Для ООН прийнятним є розміщення миротворчих сил на міжнародно-визнаному кордоні України і РФ. Це дозволить припинити підтримку сепаратистів з російської території. Позиція РФ полягає в розділі конфліктуючих сторін за фактичною лінії зіткнення. Це означає, що потенційні миротворці, якщо будуть спрямовані в зону конфлікту, з'являться в глибині української території. Їх присутність матиме "заморожуючу" функцію і не дозволить Збройним Силам України проводити заходи щодо забезпечення національної безпеки і оборони, повернення контролю над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях.Існує два основних типи операцій ООН:- peacekeeping вимагає документованої згоди сторін конфлікту, може бути проведена регіональними організаціями, у взаємодії з ООН або самостійно; при цьому мандат ООН є бажаним, але його може і не бути;- peace enforcement вимагає наявності мандата СБ ООН, проте не вимагає згоди сторін конфлікту.Інша група проблем пов'язана з виділенням миротворчих контингентів. Регіон, який перейшов під контроль окупаційної адміністрації, оголошений "районом здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях". Це виключає ООН з числа потенційних регуляторів, або вимагає використання замість контингентів ООН, підрозділів регіональних організацій. Власне, в даному регіоні таких боєздатних контингентів всього три: Сили реагування НАТО, оперативно-тактичні з'єднання Євросоюзу (CJTF), Колективні миротворчі сили ОДКБ.Висновки. Таким чином, для вирішення конкретних завдань в контексті конфлікту на Сході України не підійде звичайна миротворча операція або політична місія ООН, а потрібно саме створення індивідуального партнерства сил різних організацій і, можливо, окремих держав. Таке партнерство може включати політико-дипломатичну місію ООН і ОБСЄ, а у встановленні гарантованого поділу і насильницького розведення важких озброєнь сторін буде спиратися на компоненти різнотипних сил кризового реагування НАТО, ЄС і ОДКБ. Така комбінація силових компонентів має сенс тільки в разі повної імплементації мінських домовленостей. ; Постановка проблемы. Остаются нерешенными ряд международно-правовых вопросов по развертыванию миротворческой операции на востоке Украины: легитимизация миротворческой операции, комплектование миротворческого контингента.Для ООН приемлемым является размещение миротворческих сил на международно-признанной границе Украины и РФ. Это позволит прекратить поддержку сепаратистов с российской территории. Позиция РФ состоит в разделе конфликтующих сторон по фактической линии соприкосновения. Это означает, что потенциальные миротворцы, если будут направлены в зону конфликта, появятся в глубине украинской территории. Их присутствие будет иметь "замораживающую" функцию и не позволит Вооруженным Силам Украины проводить мероприятия по обеспечению национальной безопасности и обороны, возвращению контроля над временно оккупированными территориями в Донецкой и Луганской областях.Существует два основных типа операций ООН:peacekeeping ‑ требует документированной согласия сторон конфликта, может быть проведена региональными организациями, во взаимодействии с ООН или самостоятельно; при этом мандат ООН является желательным, но его может и не быть;peace enforcement ‑ требует наличия мандата СБ ООН, однако не требует согласия сторон конфликта.Другая группа проблем связана с выделением миротворческих контингентов. Регион, который перешел под контроль оккупационной администрации, объявлен "районом осуществления мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях". Это исключает ООН из числа потенциальных регуляторов, или требует использования вместо контингентов ООН, подразделений региональных организаций ‑ собственно, в данном регионе таких боеспособных контингентов всего три: Силы реагирования НАТО, оперативно-тактические соединения Евросоюза (CJTF), Коллективные миротворческие силы ОДКБ.Выводы. Таким образом, для решения конкретных задач в контексте конфликта на Востоке Украины не подойдет обычная миротворческая операция или политическая миссия ООН, а нужно именно создание индивидуального партнерства сил различных организаций и, возможно, отдельных государств. Такое партнерство может включать политико-дипломатическую миссию ООН и ОБСЕ, а в установлении гарантированного разделения и насильственного разведения тяжелых вооружений сторон будет опираться на компоненты разнотипных сил кризисного реагирования НАТО, ЕС и ОДКБ. Такая комбинация силовых компонентов имеет смысл только в случае полной имплементации минских договоренностей. ; Formulation of the problem. A number of international legal issues on the deployment of a peacekeeping operation in the east ofUkraine remain unresolved: who and on what line the peacekeeping contingent should share, the legitimization of the peacekeeping operation, the manning of the peacekeeping contingent.Presenting main material. It is acceptable for the United Nations to deploy peacekeeping forces on the internationally recognized border ofUkraine and theRussian Federation. This will stop the support of the separatists from the Russian territory. The position of the RF consists in the division of the conflicting sides according to the actual line of contact. This means that potential peacekeepers, if sent to the conflict zone, will appear in the depth of Ukrainian territory. Their presence will have a "freezing" function and will not allow the Armed Forces of Ukraine to carry out measures to ensure national security and defense, the return of control over temporarily occupied territories in theDonetsk and Lugansk regions.There are two main types of UN operations:- peacekeeping - requires the documented consent of the parties to the conflict, can be carried out by regional organizations, in cooperation with the UN or independently; the UN mandate is desirable, but it may not be;- peace enforcement - requires the existence of a UN Security Council mandate, but does not require the consent of the parties to the conflict.Another group of problems relates to the allocation of peacekeeping contingents. The region, which came under the control of the occupation administration, was declared "the area of implementation of measures to ensure national security and defense, repelling and deterring the armed aggression of theRussian FederationinDonetskand Lugansk regions." This excludes the UN from among the potential regulators, or requires the use of regional organizations instead of UN contingents, in fact, there are only three combat-capable contingents in this region: the NATO Response Force, the European Union Operational and Tactical Union (CJTF), the CSTO Collective Peacekeeping Forces.Conclusions. Thus, for the solution of specific tasks in the context of the conflict in the East of Ukraine, the usual peacekeeping operation or UN political mission is not suitable, but it is precisely the creation of an individual partnership of the forces of various organizations and, possibly, individual states. Such a partnership can include a political and diplomatic mission of the UN and the OSCE, and will rely on the components of the NATO, EU and CSTO crisis response forces to establish the guaranteed separation and violent development of the heavy weapons of the parties. Such a combination of power components makes sense only in the case of full implementation of Minsk agreements.